Комунальний заклад освіти „Навчально-виховний комплекс № 139 „загальноосвітній навчальний заклад – центр творчості „Дума” Дніпровської міської ради

 






 

 

Банер Банер Банер Банер Банер

 


Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 

 

160

Психологічна готовність дітей до школи

 

 

Психологічна готовність дітей до школи

Найважливішим наслідком психічного розвитку дитини дошкільного віку є формування психологічної готовності до шкільного навчання.
У складному комплексі якостей, із яких складається готовність до шкільного навчання, варто виділити:

- мотиваційну.     Більшість дітей наприкінці дошкільного віку прагне стати школярами, пов'язуючи це бажання передусім із зовнішніми ознаками зміни свого соціального статусу (портфель, форма, власне робоче місце, нові взаємини з людьми тощо).
Однак справжня мотиваційна готовність зумовлюється пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі притаманної дітям допитли¬вості, набуваючи характерних рис перших пізнавальних інтересів (бажання опанувати грамоту, читання та ін.).
Якщо ж пізнавальна активність не сформована, дитину приваблюють різноманітні другорядні мотиви, пов'язані зі сприйняттям школи як місця для розваг, і дитина виявляється неспроможною взяти на себе обов'язки учня.

- розумову. Діти приходять до школи з досить широким колом знань і умінь, а головне — із розвинутим сприйманням і мисленням (вони вже мають освоїти операції аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, класифікації, групування тощо), які дозволяють систематично спостерігати за предметами та явищами, виділяти в них істотні особливості, міркувати й робити висновки.
Крім того, діти повинні володіти початковими навчальними вміннями (концентрація уваги не на результаті, а на процесі виконання навчальних завдань, самоконтроль, самооцінка та ін.).

- емоційно-вольову. Bміння дошкільника довільно керувати своєю поведінкою, пізнавальною активністю, спрямовувати її на розв 'язання навчальних завдань тощо. Навчання в школі має бути для нього джерелом позитивних емоцій, що допоможе знайти своє місце серед однолітків, підтримає впевненість у собі, у своїх силах. Важливо, щоб ці позитивні емоції пов'язувались із навчальною діяльністю, її процесом та першими результатами.
Окремою є проблема шестирічних дітей. Залишаючись за шестирічних рівнем психічного розвитку дошкільниками, багато хто з них дітей поступає до школи і включається у навчальну діяльність.
У шестирічних дітей зберігаються притаманні дошкільному віку особливості мислення: домінує мимовільна пам'ять, внаслідок чого запам'ятовується не те, що потрібно, а те, що цікаве; специфіка уваги дозволяє продуктивно виконувати певну роботу лише протягом 10-15 хвилин; переважає прагнення вивчати нове передусім у наочно-образному та наочно-дієвому аспектах тощо.

Однак важливою особливістю психічного розвитку старшого дошкільника є гостра чутливість (сензитивність) як до засвоєння морально-психологічних норм і правил поведінки, так і до оволодіння цілями й способами систематичного навчання.
Пізнавальні мотиви в цьому віці ситуативні та нестійкі: під час навчальних занять вони з'являються й підтримуються лише завдяки зусиллям педагогів. Оцінка навчальної роботи сприймається як оцінка особистості, тому негативні оцінки спричиняють тривожність, стан дискомфорту, апатії.
Поведінка ще нестійка, залежить від емоційного стану дитини, що істотно ускладнює взаємини з однолітками та вчителем. Мета досягається набагато успішніше за ігрової мотивації та оцінки поведінки однолітками (у випадку командної гри). Формування волі істотно пов'язане з вихованням мотиву досягнення мети (В.К. Котирло та ін.).
Усе це потрібно враховувати під час організації навчального процесу дітей шестирічного віку, незалежно від того, де він здійснюється — у підготовчих групах дитячих садків чи в перших класах шкіл. Навчальні заняття із шестирічними дітьми вимагають ігрових методів, ‘’дошкільного’’ режиму тощо, а жорсткі умови формалізованої системи шкільного навчання є абсолютно недопустимими.
Існує багато визначень шкільної адаптації. Як приклад традиційного визначення можна привести визначення М.В.Максимової (1994), яка шкільну адаптацію трактує як процес входження дитини в нову для неї соціальну ситуацію розвитку.
До числа основних первинних зовнішніх ознак проявів шкільної дезадаптації вчені одностайно відносять утруднення в навчанні і різні порушення шкільних норм поведінки.
Основні чинники, що можуть стати причиною шкільної неуспішності: недоліки в підготовці дитини до школи, соціально-педагогічна занедбаність; тривала і масивна психічна депривація; соматичне ослаблення дитини; порушення формування шкільних навичок (дислексія, дисграфія); рухові порушення; емоційні розлади.
Під впливом постійних невдач, що виходять за межі власне навчальної діяльності і взаємин, що поширюються на сферу спілкування з однолітками, у дитини формується відчуття власної малоцінності, з'являються спроби компенсувати власну неспроможність. Оскільки ж вибір адекватних засобів компенсації в цьому віці обмежений, то самоактуалізація часто відбувається в різній мірі усвідомленою протидією шкільним нормам, реалізується в порушеннях дисципліни, підвищеній конфліктності, що на тлі втрати інтересу до школи поступово інтегрується в асоціальну особистісну спрямованість. Нерідко в таких дітей виникають нервово-психічні і психосоматичні розлади.
Шкільна дезадаптація дитини — складне явище. Відставання в навчанні обумовлено такими чинниками, як методика навчання, особистість учителя, допомога дитині з боку батьків, атмосфера в школі й класі, місце дитини у взаєминах з дітьми і вчителями, особистість самої дитини.
Такий чинник шкільної неуспішності, як особистісні особливості дитини, є також багатоплановим. Дослідники виділяють наступні перемінні: позиція учня, мотивація навчання, рівень навичок розумової діяльності, здатність до довільної регуляції і самоорганізації, рівень здоров'я і працездатності, інтелект дитини. Відставання в розвитку й низькі показники шкільної успішності — це не одне і те саме. При відставанні в розвитку ми можемо говорити про наявність у школяра затримок дозрівання інтелектуальних, вольових, мотиваційних структур у порівнянні з віковою нормою. Тоді як шкільна неуспішність може бути викликана впливом середовища, методики навчання, позиції того, хто вчиться і т.і. Таким чином, неуспішні школярі — неоднорідна група, до якої потрапляють діти з різноманітними проблемами.

 

 

Чи готова ваша дитина йти до школи?

 

Зазвичай батьків майбутніх першокласників хвилює безліч запитань: чи зможе їхня дитина навчатися в школі, чи досить вона розвинена, що їй слід уміти напередодні навчання в школі.

За допомогою цього тесту Ви можете оцінити підготовленість Вашої дитини до школи.

 

Т Е С Т

 

Відповідайте на запитання «так» або «ні».

  1. Чи часто Ваша дитина заявляє про своє бажання йти до школи?

  2. Вашу дитину найбільше цікавлять атрибути школи (портфель, книжки, нове «доросле» становище), аніж можливість більше довідатися нового й багато чого навчитися?

  3. Ви вважаєте, що Ваша дитина досить посидюща й уважна навіть під час виконання не дуже привабливого для неї завдання?

  4. Ваша дитина товариська як з дітьми, так і з дорослими?

  5. Ви не впевнені в тім, що Ваша дитина здатна добре запам’ятати й виконати усне доручення ( наприклад, по телефону)?

  6. Ваша дитина жодної хвилини не може побути на самоті й зайнятися чимось самостійно?

  7. Іграшки й особисті речі Вашої дитини завжди розкидані, й Ви стомилися нагадувати їй, що потрібно їх прибирати?

  8. Чи вміє Ваша дитина рахувати до десяти й назад?

  9. Чи вміє Ваша дитина порівнювати числа і предмети?

  10. Чи здатна Ваша дитина додавати й віднімати в межах десяти?

  11. Чи знає дитина прості геометричні фігури (коло, квадрат, трикутник, прямокутник, овал)?

  12. Чи вміє дитина визначати істотні ознаки в предметах( наприклад, у птаха є дзьоб, пір’я)?

  13. Чи може Ваша дитина об’єднати одним словом поняття одного виду, роду, характеру ( наприклад, назвати одним словом «взуття» слова «туфлі», «черевики», «чоботи»)?

  14. Чи може Ваша дитина знайти слова з протилежним змістом до запропонованого слова ( «весело» - «сумно»)?

  15. Чи вміє вона скласти розповідь за 5-7 картинками?

  16. Чи знає Ваша дитина літери та чи вміє читати по складах?

  17. Ваша дитина з напруженням і без будь-якого задоволення декламує вірші й розповідає казки?

  18. Чи правда, що Ваша дитина не досить упевнено користується кульковою ручкою?

  19. Ваша дитина любить майструвати, користуючись клеєм, ножицями, інструментами?

  20. Їй подобається розфарбовувати або малювати?

  21. Малюнки Вашої дитини, як правило, неохайні й не завершені?

  22. Ваша дитина без особливої праці може зібрати розрізану на кілька частин картинку?

  23. Чи може Ваша дитина знайти слово до запропонованого слова так, щоб вони були пов’язані за змістом, як пов’язані слова в зразку (наприклад, зразок: «дерево - гілки», до слова «книжка» необхідно назвати слово «сторінки»)?

  24. Чи вважаєте Ви, що Ваша дитина не допитлива й погано обізнана?

Порівняйте свої відповіді з ключем.

Ключ відповідей

Якщо на запитання 1, 3, 4, 5, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 19, 20, 22, 23 Ви відповіли «так», то зарахуйте по 1 балу за кожну відповідь.

Якщо на запитання 2, 6, 7, 17, 18, 21, 24 Ви відповіли «ні», то зарахуйте ще по 1 балу за кожну відповідь.

Підрахуйте загальну кількість балів.

Якщо вона становить:

20-24 бали, то поздоровляємо! Ваша дитина готова до школи. Будьте певні, що їй буде легше справлятися зі шкільними труднощами. Подбайте про те, щоб у неї не зник інтерес до школи й до отримання нових знань.

15-19 балів, Вам належить приділити більше уваги своїй дитині, зміст запитань або завдання в них допоможуть Вам обрати потрібний напрям роботи з дитиною. Не засмучуйтеся, Ваша дитина майже готова до навчання в школі.

14 і менше балів,кращою порадою для Вас буде приказка: «Терпіння і труд усе перетруть». Ваша дитина чекає допомоги й співпраці. Пориньте разом із нею в розвивальні, цікаві ігри. Усе це допоможе дитині досягти успіху й піти до школи підготовленою.

 

Психологічна готовність до навчання у школі включає такі компоненти:

  • фізіологічна готовність;

  • інтелектуальна (пізнавальна) готовність;

  • емоційно-вольова готовність;

  • соціальна готовність;

  • мотиваційна готовність.

Фізіологічна готовність означає достатній рівень дозрівання організму дитини, стан її здоров'я. Зрозуміло, що здорові діти краще пристосуються до змін, пов'язаних з початком навчання.

Інтелектуальна (пізнавальна) готовність пов'язана із відповідним рівнем розвитку пізнавальної сфери дитини, тобто тих процесів, завдяки яким дитина пізнає навколишній світ: мислення, увага, пам'ять, сприймання, уява. 

Мислення є найважливішою функцією мозку людини. Будь-який вид діяльності не може обійтися без мислення. А особливо – навчання. На момент початку навчання у школі дитина має володіти певним запасом знань про навколишній світ, про себе, про природу, про інших людей, про стосунки між людьми. Наприклад, дитина має знати: своє ім'я, прізвище, основні кольори, основні геометричні фігури (трикутник, прямокутник, коло) . Володіти поняттям «більший»- «менший», «вищий»-«нижчий», «ширший»-«вужчий». Бажано, щоб дитина орієнтувалась у просторі (знала де права рука, розуміла поняття «під», «над», «біля», «між»). Дитина має вміти аналізувати, встановлювати з’вязки, порівнювати, аналізувати, узагальнювати, визначати головні і другорядні ознаки предметів та явищ.

Увага є ще одною складовою інтелектуальної готовності. Чим вищий рівень уваги, тим вища ефективність навчання. Навчання ставить перед дитиною нові завдання, несхожі на ті, які вона звикла виконувати під час гри. Навчальні завдання, на відміну від ігрових, містять більше нової інформації, а процес виконання навчальних завдань вимагає більшого зосередження. А для цього бажано тренувати здатність малюка бути уважним, наприклад, за допомогою ігор і спеціальних вправ.

Безумовно, легше буде навчатись тій дитині, у якої гарно розвинута пам’ять.

Дуже бажаним для успішного навчання є вміння дитини відповідати на запитання, уміти висловлювати свої думки. Передумовою цих вмінь є достатній словниковий запас дитини. Достатній розвиток мовлення є ще одною складовою інтелектуальної готовності дитини до навчання.

Достатній розвиток м’язів руки, вміння виконувати пальчиками дрібні дії (наприклад, нанизувати намистинки) буде запорукою того, що дитина легко навчиться писати.

Якщо Ви хочете, щоб Ваш малюк добре навчався, із радістю відвідував школу – допоможіть йому. Читайте малюку книжки: казки, вірші, оповідання. Після того, як казка прочитана, попросіть, щоб малюк переказав прочитане.

Розвивати мислення, увагу, пам’ять, дрібну моторику, розширювати словниковий запас можна і під час спеціальних ігрових занять із малюком (саме гра перетворює нудне навчання на яскраву, цікаву пригоду), і під час щоденного побутового спілкування. Наприклад, коли Ви гуляєте з малюком, розказуйте йому про те, яка зараз пора року, що відбувається у природі; якого кольору проїхала машина; яке дерево вище, а яке нижче. Розказуйте різні відомості про навколишній світ. Розширювати словниковий запас малюка можна за допомогою гри «Хто більше?»: загадайте якийсь предмет, чи явище, і називайте його ознаки: хто більше назве? Наприклад: «сніг» - білий, холодний, блискучий, іскристий, м’який, ранній, несподіваний, глибокий, дрібний, пухнастий, лапатий і т. д.

Щоб розвинути дрібні м’язи руки, надавайте малюку можливість ліпити, малювати, розфарбовувати розмальовки; вирізати чи виривати пальчиками обведені фігурки. Створюйте разом з дитиною різні фігурки із паличок (можна використовувати навіть сірники – тільки обов’язково під Вашим наглядом). Нехай малюк складе таку саму фігурку, яку склали Ви, спочатку дивлячись на неї (так буде розвиватись сприймання, вміння орієнтуватись на зразок), а потім по-пам’яті (щоб розвивалась пам’ять, Ваші фігурки із сірників спочатку мають бути дуже простими, поступово їх потрібно ускладнювати).

Зараз у книжкових магазинах, на базарах, у кіосках можна придбати велику кількість книжок по розвитку мислення, пам’яті, уваги, сприймання, по підготовці дитини до навчання у школі. 

Не менш важливою, ніж інтелектуальна готовність, є емоційно-вольова готовність дитини до навчання. Ця складова включає достатній розвиток волі, послаблення імпульсивних реакцій, вміння керувати своїми емоціями (наприклад, слухати, не перебиваючи). Емоційно-вольова готовність вважається сформованою, якщо дитина вміє ставити мету, докладати зусиль для реалізації мети, долати перешкоди, виконувати не цікаву, але корисну роботу.

Чи має Ваш малюк прості, але постійні доручення (наприклад поливати квіти)? Чи прибирає за собою іграшки? Чи застеляє свою постіль (нехай і з Вашою допомогою)? Чи не перебиває Вас під час розмови? Чи має терпіння? Давши відповідь на ці прості запитання, ви дізнаєтесь, чи сформована у малюка емоційно-вольова готовність.

Наступний компонент – соціальна готовність. Вона містить у собі сформованість у дитині якостей, завдяки яким вона може спілкуватися з іншими дітьми, з вчителькою. Це і бажання спілкуватися, і вміння встановлювати взаємовідносини з однолітками і дорослими; уміння поступатись, підкорятись інтересам дитячої групи, класу; повага до бажань інших людей. Взагалі, дитина поводить себе з іншими дітьми у школі так, як бачить це і чує вдома. Тобто дитина у своїх взаємовідносинах з іншими дітьми є дзеркалом того, які взаємовідносини панують у сім'ї. Саме у родині дитина отримує перші зразки спілкування. Якщо дитина вдома є свідком неповаги членів сім’ї один до одного, сварок, бійок, то вона вважає таку поведінку нормальною і сама починає так поводити себе в школі.

Мотиваційна готовність сформована, якщо у дитини є бажання ходити до школи, є прагнення здобувати знання, дізнаватись нове, цікаве, виконувати нову соціальну роль – роль школяра. І тут багато що залежить від Вас, шановні батьки. Не залякуйте малюка школою, фразами подібними до такої: «Ось підеш у школу – там тобі покажуть!» Налаштовуйте малюка на школу позитивно: «У школі буде цікаво, радісно, ти дізнаєшся багато нового і корисного».

Бажаємо Вам, щоб початок навчання малюка в школі
став приємною подією в житті всієї родини . 

 

 

Поради батькам першокласників

 

Хотілося сказати кілька слів не про дітей, а про нас, дорослих, про наше ставлення до їхніх успіхів, до їхніх невдач. Шкода, але ми, батьки, часто нетерплячі та егоїстичні, хоча виправдовуємося «хорошими намірами». Але, якими б не були виправдання, наше роздратування, крики, з’ясування стосунків, покарання – все це додаткові стресові ситуації, постійний дитячий біль від непорозуміння та образи. Чим більші наші старання, чим більше уваги ми приділяємо дітям, тим вищий батьківський рівень домагань, тим більша надія і бажаніша нагорода – відмінні оцінки…

Велике значення для психічного та фізичного здоров’я вашої дитини має правильний режим дня.

 

 

Поради для правильного режиму дня

  1. 12 годин сну з урахуванням обіднього (1-1,5 годин) для відновлення сил.

  2. Після школи не спішить садити дитину за уроки, їй необхідно 2-3 години відпочити (обідній сон). Найпродуктивніший час для приготування уроків – з 15 до 16 години. Заняття ввечері безрезультатні, завтра доведеться все починати спочатку.

  3. Не змушуйте дитину готувати уроки за один раз. Після 20 хв. занять необхідно 10-15 хв. «перерви».

  4. Під час приготування уроків не сидіть над дитиною, давайте можливість їй попрацювати самостійно, але якщо потрібна ваша допомога, наберіться терпіння. Необхідні спокійний тон та підтримка («не хвилюйся», «давай з’ясуємо разом», «я тобі допоможу»), похвала, навіть якщо щось не вдається. Не акцентуйте увагу на оцінках («не дарма з письма в тебе одні «2» та «3»).

  5. Якщо ви дотримаєтеся порад у вихованні, ваша дитина виросте врівноваженою та спокійною. Успіхів вам!

 

основні   правила батьківської поведінки   в організації навчання  
  1. Сприяйте дитячій автономності (самостійності). Чим більше ви її (самостійності)вимагаєте в усіх сферах повсякденного життя, тим краще зможе ваша дитина працюватиме з почуттям відповідальності у шкільній сфері. Автономне (самостійне) навчання є тією метою, в напрямку якої ви маєте працювати, тому що самостійність є найважливішим елементом ефективного й тривалого процесу навчання. Хваліть свою дитину за самостійні дії, наприклад, за самостійне розпізнавання помилок.

  2. Якщо ваша дитина потребує допомоги, спонукайте її до того, щоб вона сама знайшла шляхи її розв’язання. Допоможіть їй завдяки підказкам, наприклад, вказівка на довідники, генерування правил, відгадування ребусів, що може сприяти розв’язанню проблеми. Але не подавайте саме розв’язання. Не спонукайте свою дитину тільки до одного шляху розв’язання.

  3. Дайте своїй дитині можливість попрацювати над матеріалом удома.

  4. Визнайте досягнення дитини. Хваліть (заохочуйте), а не докоряйте. Це краще, ніж ниття, нагадування та інші покарання. Звертайте увагу на те, щоб не обмежувати похвалу критикою («дев’ять», звичайно, чудово, але без двох помилок це могла б бути «дванадцятка»).

  5. Не ставте перед своєю дитиною завищених вимог, щоб вони не були суворішими за вимоги вчителя.

  6. Будьте, як вихователь, зразком у поведінці. Вимагайте від своєї дитини не більше, ніж від себе самого. Дитина, яка, наприклад, бачить своїх батьків за читанням, швидше сама почне читати, ніж дитина, батьки якої часто сидять перед телевізором.

  7. Говоріть позитивно про школу, вчителів та предмети. Вашій дитині досить того, що вона долає свої особисті упередження щодо школи.

 

Пам’ятка для батьків щодо спілкування з дітьми,
які мають емоційні труднощі
  1. Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необхідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.

  2. Не існує поганих і хороших емоцій, і дорослий у взаємодії з дитиною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.

  3. Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції – це результат тривалого стримування емоцій.

  4. Потрібно навчити дитину усвідомлювати свої почуття, емоції, виявляти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.

  5. Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.

  6. Не слід у процесі занять з важкими дітьми намагатися цілком ізолювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.

  7. Треба враховувати не просто модальність емоцій (негативні чи позитивні), а й їхню інтенсивність. Надлишок одноманітних емоцій спричиняє негативні явища.

  8. Для профілактики емоційного напруження слід долучати дитину до різних видів діяльності. Корисним для емоційного розслаблення є застосування гумору.

  9. З метою ліквідації негативних емоцій потрібно спрямовувати їх у творче русло: мистецтво, поезію, літературу, музику чи заняття танцями.

  10. Ефективність навчання дитини володіти своїми емоційними станами значною мірою залежить від особливостей її ставлення до себе. Завищена чи занижена самооцінка суттєво погіршує самопочуття дитини, створює бар’єри для необхідних змін. У таких випадках потрібно починати роботу з корекції ставлення до себе, учнівської самооцінки

 

ПАМЯТКА   БАТЬКАМ   МАЙБУТНЬОГО   ПЕРШОКЛАСНИКА

1. Любіть дитину. Не забувайте про тілесний контакт із нею. Знаходьте радість у спілкуванні з дітьми.

2. Хай не буде жодного дня без прочитаної книги.

3. Розмовляйте з дитиною, розвивайте її мовлення. Цікавтеся справами та проблемами дитини.

4. Дозвольте дитині малювати, розфарбовувати, вирізувати, наклеювати, ліпити.

5. Відвідуйте театри, організовуйте сімейні екскурсії містом.

6. Надавайте перевагу повноцінному харчуванню.

7. Обмежте перегляд телепередач, ігри на комп’ютері до 30 хвилин.

8. Привчайте дитину до самообслуговування, формуйте трудові навички і любов до праці.

9. Не робіть із дитини лише споживача, хай вона буде рівноправним членом сімї зі своїми правами і обов’язками.

10.Памятайте, що дітине тільки продовжувачі наших особистих умінь і здібностей. Кожна дитина має право на власний вияв своїх потенційних можливостей і на свою власну думку.