Комунальний заклад освіти „Навчально-виховний комплекс № 139 „загальноосвітній навчальний заклад – центр творчості „Дума” Дніпровської міської ради

 





Музейний комплекс

 

 

     Протягом багатьох років склалася система пошукової, краєзнавчої та науково-досліджуваної роботи. Значна роль у цій справі рад музеїв “Берегиня”, кімнати “Символи нашої держави”.

     Розробка екскурсій, планування поповнення музеїв, ведення екскурсій – далеко не повний перелік напрямків діяльності музеїв. Екскурсії в зазначених музеях використовуються у виховній роботі, а що особливо ціною – вміло та ефективно вкрапляються в структуру уроку.  В основу екскурсій покладено місцевий матеріал. Під час їх проведення запрошуються люди, які знають історію місцевості, діляться з дітьми запасом народних пісень, звичаїв. Діти проймаються такими зустрічами, стають справжніми сценаристами, режисерами, акторами, творцями.

 

 Музей „Берегиня”

 

На базі навчально-виховного комплексу №139 функціонує музей «Берегиня», який був створений 1992 році на основі фондів вчителів української мови та літератури, а саме Містюк Лариси Євгенівни, Шелехової Валентини Володимирівни та членів шкільного самоврядування.

Музей складається з двох кімнат — світлиці та зали побутових експонатів. Перша кімната музею є відображенням давнього інтер’єру кімнати, що включає у себе стіл, лавцю, та полички з посудом (мисник). Стіл мав магічне значення: його першим вносили у нову хату. Назва «стіл» утворилась від звичаю предків застеляти стіл скатертиною. На стіл клали хліб та сіль. Спали на Україні на дерев’яних лавах, або поликах, які застеляли різнокольоровими ряднами. Підлогу на Україні не застеляли, а кожної неділі підмазували глиною. Важливим елементом інтер’єру була глиняна піч, що була побілена і оздоблена природним орнаментом. Українці були віруючими людьми і тому в кожній хаті можна було побачити стародавні ікони, що передавались із покоління в покоління.

В другій кімнаті музею представлена колекція одягу, у якій першочергове значення набували вишиванки. З домашньої колекції одного з учнів нашої школи було подаровано веретено початку XVIII століття. З давна в Україні славилися вишиті власноруч рушники. В музеї «Берегиня» представлені рушники, як досвічених майстрів, так і учнів нашої школи, а особливо членів самоврядування: Ситник Олесі, Щолокової Олени, Чумак Яни, Листофорової Інни, Кужель Аліни і Тагірової Лейли.

Петриківський розпис, яким славиться Україна, оздоблює предмети посуду і додає ще більшого затишку оселі. При пошуковій роботі членів самоврядування були знайдені: глечик, що відносять до XVIII століття, підсвічник кінця XIX століття, скалки, багато дерев’яних ложок різноманітного віку.

Бажаючих побачити красу нашого музею дуже багато, тому члени шкільного самоврядування проводять часті екскурсії по музею.

 

     Що означає „Берегиня”? –Усе, що ми нажили, що приберегли од своїх батьків та дідусів, чим збагатилося й освятилися – хатнім пожитком, дітьми, піснею, злагодою чи суперечкою, добрим словом, спогадом у цій хаті, - все це і є „Берегиня...”

    Музей „Берегиня” складається з двох кімнат – світлиці та зали побутових експонатів. З усіх куточків України збиралися вони, щоб „повідати” свою історію створення, своє призначення.

     Всіх гостей музею зустрічає світлиця, яка повертає нас із сьогодення в ту сиву давнину. Тихо німують припасовані на стінах рушники різних регіонів України, на покуті, прикритому доморобною скатертиною, запрошує до вечері ясеновий стіл.

 

    Добрий день, шановні гості! Ми раді вітати вас у нашому шкільному музеї „Берегиня”. Яка ж чудова наша Україна. Українці розселені на багатьох кілометрах від Кубані по Сян.  У кожного народу світу існує таке повір’я, що той хто забув свою мову, культуру, звичаї блукає по світу і ніде не може знайти собі притулку або пристановища, бо він загублений син для свого народу. Так, ось і завдання нашого музею знайомити наших учнів з  тими прекрасними звичаями і святами, які були створені на Україні ще до християнського періоду.

  Так, наш музей був створений у 1992 році силами учнівського, учительського та батьківського комітету. Ми дуже раді, що ви завітали до нас і ми сподіваємося, що і ви внесете якусь лепту у розвиток музею. Щиро дякуємо і до нових зустрічей!

 

   Ви тільки що переступили поріг нашого музею. А чи знаєте ви, що поріг – це символ початку і закінчення роду. Так вважали тому, що в ті часи під порогом ховали померлих родичів. У кожній хаті від дверей була розміщена піч. Назва „піч” утворилась від слова „печера” – місце, де мешкала первісна людина. Люди вірили, що за піччю живе домовик – добрий дух сім’ї. Якщо до нього добре ставились, то він допомагав усій сім’ї, якщо ж погано, то він шкодив. Коли людина переселялась в інше помешкання, вони кликали з собою і домовика. У хаті були вікна. Спочатку це були просто отвори, завішені тканиною. У ХVІ-ХVІІ ст.. вікна стали робити з пластинок слюди. З появою скла, вікна стали справжньою окрасою хати. З середини їх завішували оздобленими занавісками, через які було добре видно, що діється надворі, або ж завішували рушниками, що служили оберегами.

   Священним місцем у хаті була покуть. Тут стояв дідух, тут садовили почесного гостя, а ще, тут перебували божниці, оздоблені гарними рушниками. Стіл теж мав магічне значення: його першим вносили у нову хату. Назва „стіл” утворилась від звичаю предків застеляти стіл скатертиною. На стіл клали хліб та сіль. У хаті мисник – це дерев’яна полиця для зберігання посуду. Спали на Україні на дерев’яних лавах, або поликах, які застеляли різнокольоровими ряднами. Підлогу на Україні не застеляли, а кожної неділі підмазували глиною.

 ОДЯГ

Велике значення українці приділяли одягу, його виробленню та прикрашенню. В багатьох музеях України ви можете побачити вишивку на одязі, на подолах та уставках рукавів. Одяг різних верств населення відрізнявся орнаментами та якістю тканини. Багаті пани носили одяг з дорогого матеріалу утканий складним орнаментом. Бідні люди носили одяг з більш дешевого – саморобного матеріалу з простим орнаментом. Чоловіки носили полотняні рубахи та шаровари. Жінки носили тахту, обгортку та сарафан. По одягу жінки можна було дізнатися заміжня вона чи ні. Тому, що заміжні жінки одягали обгортку з ліва на право і носили стримані кольори вишивки. А незаміжні дівчата одягали обгортку з права наліво й носили яскраві кольори вишивки. Вважалося, що вишивка на грудях та  фартусі захищала душу та живіт людини від злих сил. Це й спонукало молодих дівчат сидіти і вишивати одяг своїм рідним та близьким довгими зимовими вечорами.

 

ВІНОК

Найкращою оздобою голови дівчини є вінок. Наші дівчата плетуть собі вінки з квітів маку, синіх волошок, білого ромен – зілля, чорнобривців та дикої рожі...

В залежності від індивідуальних здібностей, дівчата так комбінують барву і форму квітів у вінку, що вінок стає мистецьким творам і підкреслює красу дівочого обличчя.

Наші дівчата в Україні завжди плетуть собі вінки з живих квітів. Зимою ж, коли немає квітів, перев’язують волосся, повищи чола, червоною або блакитною стрічкою. З яких би квітів вінок не був, живих чи штучних, він повинен бути невисокий і охайно прилягати до голови. Вінки з квітів пасують тільки до свіжого, справді дівочого обличчя, а молодицям хустка до лиця! Вінок з квітів – не тільки оздоба, це ще й свідоцтво дівочості. Молодиця і „покритка” не сміють класти на свою голову вінок. Такий звичай є не тільки в нас, українців, а в усіх слов’ян.